Трохи про наш Великдень

За останніх кілька тижнів назбиралося стільки інформації, що навіть не знаю, з чого почати… Зданий перший аспірантський екзамен, рік у посткроссингу, підготовка до Великодня і власне саме святкування, а ще вперше побачила в гуглі зображення з цього блогу, що мене дуже втішило, і багато маленьких дрібниць, про які вже забулося. Словом, тижденб видався насиченим.

Звісно, що найголовніша подія — це Великдень. Особисто для мене це не просто урочисте свячення-поїдання пасок і ковбасок, а справді важлива подія, яка потребує ретельних підготувань. Є речі, без яких я вже не уявляю собі цього свята. Помітила за собою звичку структурувати інформацію на групи, типи і тп. Певно, писання магістерки, дисертації і всякі архітектурні схемування даються в знаки. Тому підготування до Великодня в мене має сакральний та традиційний етапи. Зрозуміло, що сакральний аспект глибоко особистий та й без нього саме свято втрачає будь-який зміст. Різні літургії, що передують Воскресінню, дають змогу підготуватися, усвідомити зміст цієї події. Особливий настрій в мене створює Єрусалимська утрення в церкві в Шевченківському гаю(ми туди останніх років 10 ходимо щонеділі, за винятком холодних-дощових періодів, тоді ми перебазовуємося в Михайла на Винниченка). Такі середньовічні мотиви якось так заворожують…

Невід`ємною частиною є момент традиційний. Все як має бути: три дні на кухні з перервами на церкву і сон, грандіозні прибирання, паніка і кіпіш в суботу) На жаль, цьогоріч не вийшло помалювати писанки. Ех, насичений розклад і підготовка до екзамену не залишили часу на таку приємність. Хоча два видуті яйця на мене таки чекали, навіть досі жалібно на мене споглядають…Може наступного року їм пощастить стати писанками)) Насправді, не можу похвалитися особливою майстерністю в писанкарстві, але все ж приємно святити саме свої писанки, а потім обмінюватися ними з найближчими…

IMG_1844 IMG_1851

А от на паски і пляцки хочеш чи ні, а час знаходити приходиться. Чесно кажучи, я з чистим серцем пожертвувала парами, щоб напекти смаколиків. Великдень для нас настільки традиційне свято, що зі стравами ми не експериментуємо. Дехто би сказав, що стіл в нас надто бідний — яєчка, паска, бурячки з хроном, ковбаска-шинка і печене м`яско, ніяких вам салатів, холодців чи ще чого. Але ще з дитинства смак Великодня — це яйчко х паскою і бурячками. Зате солодкого не бракує ніколи. І воно має бути традиційне, бажано галицьке. Сирник, крухе (мазурок) з вишнями, варенням з рожі, горіхами і шоколадом, сметанник з чорносливом і ще один пляцок на зміну кожного року. Цього разу це ще один мазурок з сливовим варенням та горіховим кремом.

Паска це окрема історія. Ще коли я була зовсім мала і ще була жива моя бабця, вона дозволяла мені помісити тісто на паску. Напевно, найспокусливіший святковий запах — це запах дріжджів і тіста, що підходить. Взагалі, кухня — це аромати. Ніхто мене не переконає з`їсти щось, що неприємно пахне, капусняк, наприклад.;) Своєрідним ритуалом досі залишається тикання пальцем готового дріжджового тіста. Цьогоріч я знову робила паски від початку і до кінця цілком сама. Звісно, що мама слідкувала і також пекла свої паски, але все ж я старанно виконую обов`язки молодої газдині))) І я не змогла відмовити собі в задоволенні прикрасити мої пасочки солярними знаками.)

IMG_1835 IMG_1842

Ще один обов`язковий елемент святкування — народний стрій. Це єдина нагода в році одягнутися не просто в вишиванку, а ще й в обгортку, кептар тощо. І ще можна вибрати одночасно кілька улюблених коралів і згард, і ніхто не скаже, що забагато ;). Взагалі, у мене є тверде переконання, що ніякі речі так не пасують дівчині чи жінці як наш національний одяг. При чому це невичерпне джерело для фантазії. Я не перестаю дивуватися, наскільки чудові бувають вишиванки чи крайки, вишиті і ткані давніми майстринями. Автентичний одяг несе неймовірний заряд енергії, в кожному символі заховані коди наших предків українців, і сучасні штамповані вернісажні вишиванки не мають шансів зрівнятися з ними… Коли одягаєш стрій, то навіть йдеш інакше, ніж в звичному одязі. Загалом, традиційний одяг — моя слабкість. Люблю мати на собі щось з національними мотивами, головно це стосується прикрас.

IMG_2070

Як на мене, то національний одяг — це чудова пам`ять про наші корені. Хочеться щоб традиція і колорит народних строїв відроджувалися в руслі унікальності. В цьому плані мені імпонують наші дизайнерки Роксоляна Богуцька і Оксана Караванська.

Загалом у Європі народний одяг це щось музейне або приманка на туриста. Хоча, кажуть, що кожен поважаючий себе норвег має повний національний костюм від головного убору і до взуття, і шалено ним пишається і цінує. Останнім часом, правда, в Європі забили на сполох, що глобалізація йде не всім на користь, і швиденько почали відроджувати традиції)) Але чомусь здається мені, що нації, яким приходилося поборотися за незалежність і зберігати самоідентифікацію, своїх традицій і не забували. Це так, ліричний відступ і норвеги(між іншим, спадкоємці трону) для підтвердження інформації))

2-Норвегія

 

Правильно би було святити паски в неділю зранку, але все ж  кожного року ми ходимо в суботу після обіду. Напевне, тут бере гору людське)) Хочеться створити собі таким чином святковий настрій, людей подивитись, себе показати. Правда, не люблю йти пізніше 16.00-16.30, бо тоді вже такі натовпи, що аж страшно. Початок найбільшого напливу людей ми визначаємо по першій машині в нас під хатою))

IMG_1863 IMG_1895 IMG_1909

А от коли починаються святкування в неділю і понеділок, ми стараємося до Шевченківського гаю не наближатися. Те, що для більшості львів`ян і гостей міста супер забава, для мешканців район перетворюється на автомобільне пекло. Машини на газонах, заблоковані виїзди з гаражів і брами, хами-водії, при тому, що напів пуста стоянка рівно за 3м і коштує аж 5 грн за весь час… І якщо з людьми, які не знають дороги в Шевченківський гай і вперто натовпами пруть до нашого тупікового провулку, можна змиритися, то з наглими водіями прийшлося боротися за допомогою дощок і ящиків, розставлених на газоні ))

Так от,Ю в нас з Гріззлі є маленька традиція. Снідаємо оперативно, пакуємо в наплічник контейнер з паскою і пляцками, і гайда на кількагодинну прогульнку містом. Пам`ятаєте, я обіцяла, що писатиму про Львів з різних видових точок? Перша стаття була про Львів з ратуші. Я вирішила скористатися нагодою і продовжити цю тему.

Маршрут ми вибрали такий, щоб і погуляти, і розтрясти наїджене, і щоб трохи на людей подивитися.

Почали ми з рідних стежок Кайзервальду. Попри сітку Шевченківського гаю спустилися до видового майданчика, далі повз лещатарський спуск, ще одну площадку з шалашем, вийшли до дитячого майданчика, звідки почимчикували на Лису гору. Під кожним кущем вже радісно шашличили)) По дорозі зустріли доволі активного квеба.

IMG_1934

Перша наша точка — Лиса гора. Оооон там))

IMG_1936

 

Пора зараз неймовірна. Пташки співають, дерева випускають першу, ще невпевнену, зелень, а пупляхи аличі всіюють гілки, наче крихітні перлинки. А пахне як! Фіалки навперебій з гіацинтами і нарцизами, а часом солодкавий аромат медунки та перших квіток аличі заставляють зупинитися і вдихнути всі ці пахощі.  Свіже повітря, блакитне небо з пухкими хмарами і ненав`язливе тепло — ідеальний денб для прогулянки.

IMG_1991

На Лисій горі майже не було людей. Одинокий хлопчина-турист терпляче чекав, поки ми нарозглядаємося і нафотографуємося, щоб попросити зробити йому знимку на фоні Високого замку.

IMG_1947 IMG_1948 IMG_1956 IMG_1962

Було дещо вітряно. Тому ось я, схожа на розбурхану сороку))

IMG_1968

Скільки разів була на Лисій горі, а жодного разу не помічала, що з неї відкривається панорама не лише на Підзамче, а й на центр міста.

IMG_1980 IMG_1971

Наступний пункт — Високий замок. Хотіли спуститись з іншого боку,ніж піднімалися і тим самим скоротити дорогу, але коли Гріззлі побачив як я спускаюся по крутому схилу, вирішив від гріха подалі та й вернутись… Прийшлось обходити знову гору.

IMG_1981 IMG_1982

Парк Високого замку потішив практичною відсутністю людей, чистотою і милими доріжками. Поки Петро вітав по телефону всіх родичів, я шукала шпари між деревами, з яких був вид на місто. Поки ще не виросло листя, є нагода глянути на Львів з менш звичних ракурсів. Я не дуже люблю гуляти по Високому замку через натовпи людей, але спогади про дитячі прогулянки з батьками, морозиво і перші побачення з Гріззлі роблять шпацерування таким ностальгічно-душевним ).

IMG_1986 IMG_1989

IMG_2005 IMG_1994

 

 

IMG_1997 IMG_1996   IMG_2008  IMG_2011

 

Звідти ми попрямували на площу Ринок, щоб випити божественне какао на шпацері. По дорозі вийшло зняти кілька замальовок.

IMG_2014 IMG_2015 IMG_2019

 

IMG_2018

Такі знимки зазвичай підписують “Так льблю той Львів, що бракує ми слів”))IMG_2022 IMG_2026

 

Ромко потішив нас найсмачнішим у Львові какао, а ми його — пляцками і паскою. Якщо мені раптом сумно, то я йду до Ромка або Марти на капучіно чи какао і в мене зразу піднімається настрій.  А ще в нас є недільний ритуал;) Макаруни…Словом, Ромко і Марта, якщо ви це читаєте, за ваші обнімашки, терпіння і малюнки на капучінках мега велике спасибі і багато-багато плюсиків у карму)))

IMG_2025 IMG_2032 IMG_2029

На завершення вирішили подивитися на писанки біля Домініканів. Частина минулорічних, частина нових, але на брак творчих людей Львів точно не страждає. На цій оптимістичній ноті в нас розрядилася батарея.

IMG_2035 IMG_2037 IMG_2039 IMG_2038

Як не крути, а Великдень у Львові — це чудова нагода побачити місто з іншого ракурсу, познайомитися з традиціями( одні гаївки чого варті), зустріти друзів та близьких. Всі приготування однозначно оправдані. Не уявляю собі вже великоднього Львова без  рясніючих вишиванками вулиць. Грандіозний фестиваль традицій, кращих чи гірших, що виник стихійно, більш органічний, ніж свято пампуха чи шоколаду і в нього вартує зануритися з головою, якщо хочеш пізнати Львів і його львівців)

А на завершення, вигуляли вперше Котиху))

IMG_2062 IMG_2063